У запорожців існувало жорстке правило «карати козака за «содомський гріх» - тобто за розпусту. Того, хто «захворів» на це чекала люта кара з боку січовиків, бо ж він осквернився цим злочином. Козаки про нього казали: «На сходкі біля стовпа посаджений і смертно киями посічений». 
Масив острова забрунькувався в пале освіті. На поверхню землі лягли перші грунтові шари. 650 мільйонів років промайнуло, коли майже вся планета покрилась шаром залізистих руд. Потім їх закрили інші породи. На острові є пісок, червоно-бура глина, суглинки…
Про минуле Запорізького краю ми дізнаємося з різних писемних джерел, усних переказів і навіть пісень. Але зміст цих джерел може бути не зовсім об’єктивним (в певній мірі це стосується і поголосу про перенос столиці Київської Русі), все залежить від особистих смаків тих, хто писав, від їхнього сумління…
В юрському періоді 190 – 150 мільйонів років тому, у верхньокрейдову епоху, близько 80 мільйонів літ до сьогодення то повністю, то частково заливався увесь Запорізький край з місцем майбутньої Хортиці. 
Від титано-магнієвого комбінату на захід до Дніпра по північній околиці Павло-Кічкаса тягнеться балка. Колись вона звалась Осокоровою. Там росли осокори, дуби, що й 3 чоловіки не обхватять. Балкою свого часу протікала глибока річка, де водилося чимало риби й раків.
«Що воно за чортяка…» Це трапилося, коли в Запорозькому краї вже заводилася мода «мати паспорта». Тоді в балці над річкою Мокрою Московкою мешкали в одній хаті батько, син і онук. Першому було 130 років, другому – 110, внукові майже 90. 130-річний дід був на обличчя «червоний, як буряк, при своєму умі, тільки ноги дуже стали слабіти». Син був «старе як мале», а онук слабший на розум від батька. Навідавсь якось у це сімейство державний чиновник та й питає онука, що сидів на припічку: « Що ти за чоловік?» . «Запорожець». «А на печі хто?». «А хто його зна, що воно за чортяка! Скільки знаю себе, все у нас живе».
«Прощання козака зі світом». Іноді траплялося, що старий самотній козак залишав січ. І ніхто не знав, куди він подівся.
«Свинячу голову до хріну…» У звичаї козацькому щодо їжі, як відомо. Були свої правила. Так, рибу варену кухарі подавали на стяблі – плетеному з лози блюді. Про те з чим і як їли козаки в певній мірі дає уяву цей запорізький вислів: « Свинячу голову до хріну та локшину на переміну».
Припавши вустами до джерел Запорозької історії, бачимо, як розкішною перлиною в ній виділяються запорозькі звичаї, козацькі фразеологізми, козацькі вислови…