Урус-шайтан (руський біс)

«Що воно за чортяка…» Це трапилося, коли в Запорозькому краї вже заводилася мода «мати паспорта». Тоді в балці над річкою Мокрою Московкою мешкали в одній хаті батько, син і онук. Першому було 130 років, другому – 110, внукові майже 90. 130-річний дід був на обличчя «червоний, як буряк, при своєму умі, тільки ноги дуже стали слабіти». Син був «старе як мале», а онук слабший на розум від батька. Навідавсь якось у це сімейство державний чиновник та й питає онука, що сидів на припічку: « Що ти за чоловік?» . «Запорожець». «А на печі хто?». «А хто його зна, що воно за чортяка! Скільки знаю себе, все у нас живе».


«У чорній стопі…» Як би ви, шановний читачу, назвали стежку, по якій, можливо, доводилося ходити пізньої зими, коли все частіше пригріває сонечко? А ось козаки, коли йшли на якесь завдання в таку пору стежиною, що була вже звільнена від снігу казали: «Ідемо в чорній стопі» . Отак прозивали ту стежину.

«Більше вогню…» Іван Сірко все своє довге життя ( помер 1680 року ) провів у битвах із ворогами України. Здавалося б, що від цього його серце повинно було скам’яніти, переповнитися жорстокістю. Та не таким був славний кошовий. Слабкого ворога не наздоганяв, відмовлявся від військової здобичі. Зате в бою був надзвичайно талановитий командир, хоробрий козак. Сучасники прирівнювали його до Чінгізхана й Тамерлана. З десятком козаків Сірко розбивав сотні ворогів, а з сотнями молодців поборював тисячі неприятелів. Татари звали Сірка урус-шайтаном, тобто руським бісом. Татарські жінки полохали ним своїх дітей. Запорозькі козаки казали, що вороги боялись їхнього отамана «більше вогню, більше бурі, більше виразки морової».
Більше можна прочитати на сайті Історія Хортиці, Урус-шайтан (руський біс)